[1]Нині в області чимало людей прагнуть заробляти гроші не працею, а виготовленням та продажем різних наркотиків. Пропонують їх в основному молодим, забираючи у них здоров’я, а ті за це ще й чималі гроші платять. Серед продавців не лише чоловіки, але й жінки. Дехто з них вже кілька разів побував на лаві підсудних, але за розум не взявся – їх приваблюють «легкі» гроші.
ТОРГІВЛЯ СМЕРТЮ НА КЛАДОВИЩІ
Лучанка Марія того дня приїхала з дому маршрутним таксі на вулицю Рівненську, аби зустрітись із своєю знайомою Оксаною й купити у неї наркотики. Вийшла з автомобіля й пішла до входу на кладовище. Саме там мали зустрітися. Через кілька хвилин туди підійшла і Оксана Чухрай.
Чухрай кивнула Марії головою, аби та йшла за нею, й попрямувала на кладовище. Марія рушила услід. Пройшли з півсотню метрів й зупинилися біля однієї з могил. Оксана витягнула із своєї сумки медичний шприц з якоюсь рідиною коричневого кольору й простягнула знайомій. Марія шприц сховала у свою сумку, потім витягла звідти сто гривень, передала Оксані.
- Здається, ми розрахувалися, – сказала.
У цьому була якась зла іронія долі, злий фатум – що місцем торгівлі смертоносним зіллям вони обрали кладовище.
Обидві жінки вийшли з кладовища й вирішили разом заглянути в супермаркет «Колібріс», аби щось купити. Зайшли в приміщення, зупинилися біля каси. Чухрай витягла з сумочки щойно отриманих сто гривень й купила пачку цигарок. Не встигла знову все сховати, як до них підійшло двоє працівників міліції. Один із них попросив, аби жінки пішли з ними в службовий кабінет супермаркету, показали, що в них у сумочках.
Жінки не протестували. Всі разом зайшли в кабінет. Там Марія витягла із своєї сумочки щойно куплений медичний шприц з рідиною. Оксана показала гроші, які отримала від знайомої.
- Де ви взяли цей шприц? – запитав працівник міліції у Марії.
- Щойно отримала від знайомої, – кивнула жінка в бік Чухрай.
- Що в ньому?
- Напевне, наркотики…
Працівники міліції запитали Чухрай, де вона бере наркотики. Та пояснила, що в свого співмешканця Андрія Василенка, який проживає на вулиці Рівненській. Працівники міліції поїхали туди. Зайшли до нього на квартиру. Запитали у господаря, чи має він наркотики.
- Раніш наркотики я вживав, тепер покинув, тому у мене їх не може бути, – відповів.
Проте під час обшуку у його квартирі були виявлені наркотики, м’ясорубка із залишками рослин, пакети з подрібненими рослинами.
- Все це, певне, сюди понаносила моя співмешканка Оксана, а коли мене не було вдома, виготовляла наркотики. Я про це не знав, – сказав господар.
Чухрай зізналася, що саме так все й було. У квартирі Чухрай також було зроблено обшук. Виявили дев’ять пакетиків з якимось порошком, пляшку із жовтою рідиною, медичні шприци, ампули, коробочки з маком, м’ясорубку із залишками рослин маку. Все було вилучено.
Чухрай мала спеціальність швачки, проте вирішила, що на цьому багато не заробиш. Отож, почала виготовляти й продавати наркотики, труїти людей. Кілька разів побувала на лаві підсудних, але не покаялася.
ШУКАЛИ НАРКОТИКИ – ЗНАЙШЛИ ПАТРОНИ
Займався виготовленням і продажем наркотиків і житель села Гірники Ратнівського району Сергій Ярощук. Проте односельчанам він цю отруйну речовину продавав рідко, бо знав, що вони рано чи пізно десь проговоряться, в кого купували, а потім дійде це й до міліції.
Ярощук привозив наркотики в основному в обласний центр. Там уже мав чимало постійних клієнтів, які купували в нього білий порошок метамфетамін. Зупинявся, як правило, на вулиці Бенделіані, неподалік магазину «Колібріс». Туди й навідувалися його клієнти.
Того весняного дня, після обіду, Ярощук знову приїхав у Луцьк. Зупинився біля магазину «Колібріс» й чекав тих, хто вживає наркотики. Вони Ярощука всі уже знали й неодноразово купували в нього для себе отруту.
Через якийсь час Сергія побачив один з його покупців, двадцятичотирирічний Ігор. Підійшов, привітався.
- Ну що, привіз? – запитав коротко.
- Звичайно, чого б сюди їхав, дорога не близька, – посміхнувся Ярощук.
Як було й раніш, вони зайшли за ближній будинок. Сергій дав йому два поліетиленових пакетики з речовиною білого кольору. Ігор простягнув сто гривень.
Коли Ігор, сховавши пакети з наркотиками, вийшов з-за будинку й прямував додому на вулицю Загородню, дорогою зустрів знайомого Володимира. Кілька хвилин порозмовляли. Виявилося, що Володимир також поспішає на зустріч з Ярощуком.
Скільки було того дня покупців у Ярощука, не відомо, але чи хтось йому підказав, чи сам відчув, що час зникнути з Луцька. Він сів в автобус й одразу поїхав додому.
Покупців наркотиків, Ігоря і Володимира, працівники міліції затримали, коли вони йшли додому. Наркотики вилучили. Обидва зізналися, в кого їх купували.
Наступного ранку Ярощук уже порався на своєму подвір’ї, коли побачив, що до нього йдуть працівники міліції. Торговець наркотиками все зрозумів.
У садибі Ярощука міліція провела обшук. Крім наркотиків, знайшли сорок шість патронів для стрільби з пістолета. Набої лежали в картонній коробці. Коли запитали, де він їх взяв і як мав використати, пояснювати відмовився.
Ярощука заарештували й доставили у Луцьк. Проти нього була порушена кримінальна справа за виготовлення і продаж наркотиків та зберігання патронів.
Як стало відомо під час допитів, Ярощук авторитетом у селі не користувався. Ніде не працював, вживав наркотики та спиртне. Уже раніш побував на лаві підсудних. Двічі був одружений, від дружин має малолітніх сина та дочку. Прагнув життя прожити легко і безтурботно, а довелося сісти за грати…
РОЗПЛАТА
Нині тих, хто вживає наркотики, і тих, хто їх продає, розплодилося надто багато. Як правило, одні й інші ніде не працюють. Двадцятидворічний лучанин Олег Кіреєв і сам вживав наркотики, і продавав їх іншим. Рік тому він вперше спробував наркотик. Його пригостив вночі під час дискотеки незнайомий хлопець. Наркотик Олегу сподобався. Відтоді й почав його вживати. Згодом зрозумів, що наркотики вигідно ще й продавати, бо вони коштують недешево. Після недовгих пошуків знайшов чоловіка, який продавав наркотики. Купував для себе, а заодно й на продаж. Ціну, звичайно, встановлював вищу, ніж була та, за якою купував. З’явились гроші. Наркотиків поступово почав купувати й продавати все більше. Давав навіть у борг. Лучанин і його давній знайомий Володимир заборгував йому аж триста п’ятдесят гривень. Казав, що поверне, як отримає зарплату. Обманював Олега, бо ніде не працював, а, отже, борг не міг повернути. Та, як згодом зізнався під час допиту, він і не збирався повертати борг.
Одного вечора до нього прийшов незнайомий хлопець, який назвався Степаном. Був вдягнутий в чорну куртку, такі ж джинси і черевики. Попросив продати йому тридцять грамів наркотика. Запитав, скільки це буде коштувати.
- Триста гривень, – одразу відповів Олег.
Клієнт не торгувався, виклав гроші й пішов додому на вулицю Набережну, де проживав. Дорогою його затримали працівники міліції. Куплені щойно наркотики довелося віддати. А ще він розповів, де їх купував. Потім повів їх на вулицю Щусєва й показав квартиру Кіреєва. Під час обшуку в нього виявили психотропний засіб – амфетамін.
Кіреєву довелося відповідати перед законом за систематичне отруєння молодих людей, бо згодом виявилося, що він приносив наркотики і в нічний клуб «Метро» й також там продавав.
Луцький міськрайонний суд за скоєні злочини засудив Олега Кіреєва на п’ять років позбавлення волі умовно з трирічним випробувальним строком. Не обминула кара й інших отруювачів людей. Неодноразово судима Оксана Чухрай знову опинилася за гратами. Її засуджено на п’ять років позбавлення волі з конфіскацією всього належного їй майна. На три роки позбавлено волі і Сергія Ярощука.Тим, хто виготовляє й продає наркотики, варто пам’ятати, яку шкоду своєму здоров’ю і здоров’ю інших вони завдають, і не забувати, що рано чи пізно за це потрібно розплачуватись.
Віра КАЛИНОВСЬКА, Володимир КАЛИТЕНКО
“Волинь” – незалежна громадсько-політична газета
