Здобути фах за гратами реально
Розмови про життя за ґратами завжди оповиті таємничістю і рясно пересипані здогадами та легендами. Адже ті, хто у в’язницях працює, солідарні й сповідують неписану заповідь про нерозголошення. Ті, хто вийшов із місць позбавлення волі, неохоче згадують своє заплямоване минуле. Що й казати про батьків тих, хто ще в дитинстві став на слизьке і встиг скуштувати тюремного хліба, – будь-яка мова про в’язницю для них табу. Аби розвіяти міфи про життя за ґратами, СіД вирушив у Ковельську виховну колонію і «відсидів» у ній один день пліч-о-пліч із в’язнями.
– Попри це, торік троє вихованців Ковельської колонії успішно пройшли зовнішнє незалежне оцінювання, – розповідає Юрій Безушкевич, виконувач обов’язків заступника начальника Управління держдепартаменту України з питань виконання покарань у Волинській області. – І сьогодні вони здобувають вищу освіту. Одного з них час до часу зустрічаю в Луцьку. Тепер він став мало не зразковим студентом. Цьогоріч охочих пройти ЗНО уже восьмеро!
Особливо вражає класна кімната, в якій зібрано найкращі роботи ув’язнених. Тільки уявіть: більшість із вишиваних картин – ікони! Отже, попри те, що в цій установі юнаки відбувають покарання за тяжкі та особливо тяжкі злочини, у них світлі душі.
Далі нам влаштовують приватну екскурсію тюремним ПТУ. Сказати, що тут чудово облаштовано навчальні майстерні, – не сказати нічого.
– У нашому училищі вихованці безплатно можуть здобути дев’ять ліцензованих професій, що мають попит на ринку праці, – із гордістю каже Геннадій Рекунович, директор тюремного ПТУ. – Тож вихованці виходять на волю фаховими токарями, фрезерувальниками, свердлувальниками, слюсарями, штукатурами, малярами, взуттєвиками й пекарями. У нас на новому обладнанні готують фахівців завтрашнього дня, застосовують сучасні матеріали і вивчають новітні технології. Зокрема, для облаштування майстерні для навчання слюсарів автомобільного ремонту на придбання сучасної техніки були витрачені колосальні кошти. Аналогів нашому обладнанню, на якому навчаються взуттєвики, немає у жодному іншому ПТУ Волині.
Хм, виникає логічне запитання: а чи варті малолітні злочинці таких освітніх привілеїв?
Відвідавши жилі приміщення для вихованців колонії, можна з легкістю сказати: малолітні злочинці мешкають мало не в санаторно-курортних умовах. Через декоративні арки входимо до просторих світлих кімнат, де відпочивають ув’язнені. На стінах – картини, на вікнах – фіранки, поряд із кожним наче під лінієчку застеленим ліжком – тумбочка. І здоров’я тут юнаки поліпшують, адже на території колонії заборонено курити, а кожен ранок вихованців починається із зарядки, для їхніх потреб працює два спортивні зали. З огляду на це історія, яку розповіли працівники установи, мене «не дивує». Одна мама, приїхавши в колонію на перше побачення із сином, усе гарненько оглянула і мовила:
– Ну ось, одного сина я вже прилаштувала. Треба ще й другого…
– Нічого дивуватися її словам, – продовжує практичний психолог Ковельської виховної колонії Наталя Шпанка. – Більшість із тутешніх вихованців, якщо не сироти, то діти із неблагополучних сімей. Тільки уявіть, що переживає хлопець, коли просто у залі судового засідання тато з мамою кажуть: «Ти більше мені не син…» Або приїздять до них на побачення такі п’яні, що ледь на ногах тримаються. Лише у виняткових випадках батьки цікавляться синами-вихованцями. Пишномовність, повірте, тут не спрацьовує. На цих підлітків можна вплинути лише власним прикладом.
Так складається, що єдина людина, якій направду довіряють вихованці, – це психолог. Психоемоційне розвантаження, корекція, профілактика, тренінги і навіть арома- та музикотерапія – ось те, що пані Наталя щодня робить з ув’язненими, аби змінити їхню поведінку, свідомість і мотивацію. Спершу до неї приходять із зацікавленням як до жінки, адже хлопці в колонії перебувають в одностатевому середовищі. Лише згодом вони починають ділитися секретами. Інколи психолог плаче разом із вихованцями, коли ті отримують листи, в яких ідеться про смерть близьких або сімейні негаразди. Наталя Володимирівна часто чує від хлопців: «Не хочу жити», врегульовує конфлікти між ними, виводить з депресії… І найцікавіше, що їй робота із вправляння мізків малолітнім злочинцям подобається! Один хлопчина колись їй сказав: «З вами поговорив і на 10 хв забув, що я в тюрмі». Тому й не дивно, що навіть після виходу на волю колишні вихованці колонії часто телефонують по пораду до психолога, пишуть їй листи, надсилають листівки.
Найважливіше у вихованні складних підлітків, як запевняє психолог, любити їх, цікавитися їхнім життям, розмовляти.
– Протиправна поведінка підлітка не означає, що він поганий, – переконує Наталя Шпанка. – Можливо, він іде на злочин, аби привернути до себе увагу. До слова, частина ув’язнених із так званих благополучних сімей, в яких батьки заробляють гроші і забувають про виховання дітей.
Більшість гостей фестивалю тримають у руках хустинки і потай витирають сльози. Вихованці грають так щиро й правдиво, що сам забуваєш – це ж приміщення оточене високим муром і колючим дротом. І не хочеться вірити, що за плечима цих талановитих юнаків з ангельськими обличчями злочинне минуле.
Інна СЕМЕНЮК
